Як додати сил дитині у посттравматичному зростанні: 10 практичних порад

Природно нам хочеться закрити, захистити дитину від усього складного та болісного. Та наші дії з найщирішої любові можуть надавати підтримку, але не додавати сил. А як додати ще й сил?

1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. 

Наше завдання — допомогти дитині у нашому просторі підтримки повернутися як мінімум у той стан, який був до війни, до стресу. 

Регрес, завмирання, гіперактивність, поява страхів чи стан гіперконцентрації — закономірні. Та, коли ми бачимо, що через якийсь час дитина повернулася до звичної вередливості, істерик, або до звичної мудрості та розсудливості, до звичних дій, навичок, реакцій, до звичних страхів або симптомів — це нормально. Це крок назад, після якого будуть кроки вперед.

2. «Прямо зараз дитина стає сильнішою чи стверджується у своїй безпорадності?» —

це питання ставимо собі щоразу, коли допомагаємо дитині (в усі часи).

У кожній ситуації ми тренуємо м’язи сили чи страху та безпомічності. Щоб тренувати мʼязи сили, ми не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, коли дитина каже: «Я не можу цього зробити», — ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов’язково залишаємо за нею.

Якщо ми вже в безпеці, можна запитати дитину: «Що ми можемо зараз зробити, щоб почати тренувати м’язи твоєї сили? Хочеш, запропоную…» Все, що дитина вміє робити сама, особливо зараз, стає її силою. 

Для нас зараз дуже важливий досвід перемог. Самооцінка зараз особливо вразлива: важливо відзначати й підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат (дитини та свій).

3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми) може зробити. 

Безпорадність, неможливість проконтролювати хоч щось — травматичні.

Під час страшних подій та ситуацій ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо — але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, ми можемо запропонувати: «А можеш потримати пляшку води? А порахуй, скільки кроків до виходу. А візьми за лапку свого ведмедика». І фіксуємо це — відзначаємо, нагадуємо: «Ти впорався. Ти знайшов вихід. Ти зміг. Ти подбав. А пам’ятаєш, як ти впорався?»

Це той випадок, коли у мовленні особливо важливим є акцент на дієсловах — ми залишаємо за дитиною можливість бути дієвою. «Тобі було дуже сумно, прикро, страшно, але ти вчинив…»

Алгоритм: що б не відбувалося — ми даємо опору, бачимо, розрізняємо, називаємо, підтримуємо емоції дитини і направляємо її до дій. «Тобі зараз страшно? Це справді страшно (прикро, сумно). А ти можеш мені допомогти? Взяти мене за руку? Здути з мене ворсинку? Подати води…»

4. Дитині, навіть малечі, складно весь час бути «об’єктом». 

Діти пручаються тому, що ми їх переставляємо, перевозимо з місця на місце. Знайома дитина якось сказала рідним: «Я вам не річ, яку можна просто переставляти». 

Коли ми втрачаємо відчуття контролю, стрес посилюється. Тому важливо намагатись:

• Попереджати дитину заздалегідь. Зараз особливо важливо давати можливість підготуватися до змін.
• Зробити дитину суб’єктом, а не об’єктом — залучити до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою. До чого завгодно, аби дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і щось контролювати.

5. Важливо пояснювати дитині, що відбувається з її тілом в момент стресу. 

Тілесна усвідомленість — це теж внесок у її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити — це також взяти під контроль.

Коли дитина зможе пояснити собі те, що відбувається, і зрозуміти, що з нею все гаразд, вона зможе «осідлати» стрес. «Ти почув сигнал тривоги, спітнів, твоє серцебиття стало гучним і частим, у тебе стало частим та поверхневим дихання, ти затремтів — це нормально. Так твоє тіло реагує на стрес. Наш страх зараз на варті нашого життя. Ти здоровий. З тобою все правильно і нормально. Твоє тіло дбає про те, щоб ти був у безпеці. Воно дає тобі сили — тікати, допомагати, діяти».

І, коли дитина вже у безпеці, нагадуємо: «Ти — у безпеці. Твоє тіло і твій розум впорались. Зроби вдих та довгий видих. Тепер твоє тіло може розслабитися та відновлюватися». 

Цих навичок тілесної усвідомленості не вистачає також і багатьом дорослим.

6. Підживлюємо відчуття близькості. 

Наша лімбічна система великою мірою пов’язана з темою близькості, яка посилює відчуття безпеки. І саме лімбічна система зараз є гіперактивною. 

Проживаючи стрес і травматичний досвід, ми дуже самотні — і діти, й дорослі. А багато дітей зараз суб’єктивно та об’єктивно самотні: довгий час, починаючи з карантину, вони залишались без друзів, без звичних контактів. Дітям важливі діти. Ми, при всьому нашому величезному бажанні, не зможемо замінити друзів. 

Але можемо допомогти їм долати відчуття самотності. Що для цього потрібно:

• Співчуття, можливість спертися і відпочити у нашій розраді. Наше прийняття, називання, допомога в регулюванні емоцій — вкрай важливі, як і тілесне усвідомлення.
• Наші «я з тобою», «я люблю тебе» зараз важливі дітям ще більшою мірою. На жаль, вони частіше на нас ображатимуться. І наша особлива уважність до близькості та емоційної дистанції нині нормальна. Саме зараз вимоги до об’єкта уподобання, до близькості зростають. Близькість та надійність — те, що стає у всі часи опорою, яка допомагає нам відновлюватись і йти вперед.
• «А як ти відчуваєш, що я люблю тебе, що ти мені важливий?» — можна прямо запитувати про це один в одного. І нагадувати собі про те, що ми любимо і нас люблять.
• Сприяти тому, щоб дитина продовжувала або відновлювала контакт з іншими дітьми. Це — внесок у їхні відносини і після війни. 

7. Уникаємо звинувачень. 

Дитина, навіть найменша, завжди відчуває відповідальність за те, що відбувається в сім’ї. 

Дорослі знають про провину того, хто вижив. А у дітей вона ще посилюється цілком природним егоцентричним сприйняттям життя. «Все пов’язане зі мною. Все відбувається для мене та через мене». Будь ласка, пояснюйте їм те, що відбувається. З акцентом на тому, що ми, діти, близькі не винні — винні вороги. І нам важливо не говорити «Це все через тебе» або «Я заради тебе, а ти…»

Наша доросла відповідальність, яку вони часто на себе беруть, стає вагою, яка може бути їм вже не під силу.

8. Пробуємо нове. 

Ознака того, що дитина відновлюється, — до неї повертається цікавість, бажання досліджувати. Спробуйте знайти, що можна запропонувати для дослідження у безпечному середовищі. Нове хобі, нові контакти, створення нових страв? 

9. Повертаємо зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. 

Під час стресу ми втрачаємо відчуття хронології. Нам важливо згадувати минуле, давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно продовжувати в сьогоденні те, що було нашими традиціями (прості звички, ритуали), наповнювати доступними діями сьогодення та будувати міст з надій, мрій у майбутнє.

Лінія часу не відчутна для дитини, вона у контакті з теперішнім. Але ця зв’язність часів, яку вона більше відчуває, ніж розуміє, дає їй опору.

Щоб прокласти місток у майбутнє, можна ставити питання, собі і дитині: «А що ми робитимемо далі?», — і тут йдеться про зовсім маленькі дії (поїмо, почитаємо, зробимо фігурку оригамі, поспимо, подивимось мультфільм, помовчимо). Нам зараз дуже важливі дієслова-події. 

10. Залишаємося дорослими поруч з дітьми. 

Коли нам погано, дитина це переживає складніше, ніж коли погано їй самій. Будь ласка, дозволяйте собі піклуватись про себе. Просити про допомогу, відчувати близькість. Це — внесок у стійкість дитини. 

І, звісно, якщо є будь-які гострі стани, з цим мають працювати спеціалісти. 

“Важливо також памʼятати, що все це потребує часу — різного для різних дітей. До війни наша донька була дуже сміливою. У спілкуванні та будь-яких проявах. Після того, що їй довелося пережити в ці місяці, вона, як і багато дітей, почала боятися темряви, висоти, не наважувалась спілкуватися з новими людьми. Її повернення до «звичної функціональності» тривало 2 місяці. Згодом вона сама захотіла знову підніматися у височінь у мотузковому парку (мені було страшно на неї дивитись, коли вона проходила рівень для дорослих, але я була за неї і за нас щаслива). І позавчора вона знов почала вітатись і прощатися з новими знайомими і повертається до звичної цікавості.

Кожній дитині потрібен свій час. І вони точно впораються. І ми їм точно допоможемо”, – Світлана Ройз.

Інформація була взята з офіційного джерела ЮНІСЕФ

https://www.unicef.org/ukraine/stories/royz-child-in-post-traumatic-growth

• Пам’ятайте, що в сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
• Не дивіться на дитину як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа її належить їй. Сприймайте дитину як особистість єдину, унікальну та неповторну.
• Не виражайте часто свого незадоволення, критика лише породжує антагонізм у стосунках дітей і батьків.
• Давайте дітям можливість відчувати ваше визнання і схвалення.
• Ніколи не намагайтеся запевнити дитину в тому, що вона погана.
• Будьте тактовними в стосунках з дітьми.
• Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки.
• Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.
• Насильство над дітьми – це протиприродний акт, який забороняється законом. Так, у Сімейному кодексі сказано таке: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання».
• Завжди давайте дитині шанс бути кращою.
• Пам’ятайте, що при фізичному насиллі, фізичне та психічне здоров’я дитини порушується.

Останнім часом в наше життя стрімко увійшли новітні технології, які активно впливають на соціальні та психологічні процеси в суспільстві. Миттєва передача даних і пошук потрібної інформації, підтримка зв’язку з друзями, покупки, он-лайн ігри, кіно та багато інших зручностей – все це досягнення сучасних технологій, якими активно користується людство. 

Згідно із висновками міжнародних аналітиків, український Інтернет – один з найдинамічніших і швидкозростаючих сегментів мережі в світі. За кількістю інтернет-користувачів Україна посідає 33 місце в світі.

Однак така ситуація має і зворотній бік. Наприклад, надмірне захоплення комп’ютером поступово підриває фізичне та психічне здоров’я, руйнує нервову систему і в результаті робить людину не лише хворою, але і самотньою. 

Психологічні симптоми інтернет-залежності:

• Вашій дитині важко самостійно відірватись від роботи або гри на комп’ютері;
• Якщо хтось або щось відволікає від комп’ютера, дитина відчуває сильне роздратування;
• Прийшовши додому або прокинувшись зі сну першим ділом вмикає комп’ютер;
• Нездатність спланувати завершення сеансу роботи або гри (ще трошки, ще 5 хвилин);
• Загальний час, проведений за комп’ютером та у мережі, перевищує час виконання домашніх завдань, прогулянок, спілкування з батьками і однолітками, інших захоплень;
•  
• Постійний пошук грошей на  придбання ігор, обладнання, оплати Інтернету;
• Завжди є пояснення і виправдання власної пристрасті перед іншими. Дитина обманює, дорослий імітує бурну діяльність;
• Відчуття емоційного піднесення, ейфорії під час роботи на комп’ютері;
• Справи поза  комп’ютером викликають пригнічений стан (абстиненція);
• Обговорюється комп’ютерна тематика завжди і зі всіма, хто щось розуміє з даного питання.

Фізичні симптоми інтернет-залежності:

Насправді, цей перелік ще можна продовжувати і продовжувати, адже вплив гаджетів на організм людини ще достатньо не вивчений і ми не можемо його точно оцінити. Ми не знаємо яким виросте покоління наших дітей, але ми повинні подбати про них і їхнє здоров’я.Насправді, цей перелік ще можна продовжувати і продовжувати, адже вплив гаджетів на організм людини ще достатньо не вивчений і ми не можемо його точно оцінити. Ми не знаємо яким виросте покоління наших дітей, але ми повинні подбати про них і їхнє здоров’я.

Рекомендації які допоможуть зменшити вплив електронних гаджетів на здоров’я дитини:

• Розміщуйте комп’ютери з Інтернет-з’єднанням поза межами кімнати вашої дитини;
• Говоріть зі своїми дітьми про друзів, з якими вони спілкуються онлайн, цікавтесь  як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;
• Цікавтесь які веб-сайти вони відвідують та з ким розмовляють;
• Дізнайтесь за програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows;
• Наполягайте на тому, щоб Ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм онлайн-другом без вашого відома.;
• Навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;
• Контролюйте інформацію, яку завантажує  дитина;
• Цікавтесь, чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;
• Навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в онлайні. Вони не повинні використовувати Інтернет-мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим, хуліганських дій;
• Переконайтеся, що діти консультуються з вами, щодо будь-яких фінансових операцій, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет-мережу;
• Інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;
• Розмовляйте як  з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Шановні батьки!

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет, це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації.

Та  найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а, насамперед оберігаєте.